ПОСТАНОВА
з‘їзду Громадської спілки «Об‘єднання народного контролю України»
6 травня 2019 року.
ЗАСЛУХАВШИ доповідь Голови громадської спілки «Об‘єднання народного контролю України» Володимира Миколайовича Яворського “Про сучасну концеп-цію народного контролю, звітну діяльність та завдання спілки на 2019 рік» та співдоповідь Юрія Володимировича Сенюка «Про публічну ініціативу спілки щодо формування Національної системи сталого інклюзивного розвитку України», з урахуванням результатів їхнього обговорення З‘ЇЗД КОНСТАТУЄ:
Поточний політичний момент, активація суспільної підсвідомості та масовий прояв назовні паростків громадянської самосвідомості, вкупі з потужним запитом на кращу долю та гідне майбутнє країни в сучасному світі, які яскраво позначились на ході і результатах виборів 6-го Президента України, повністю підтвердили пра-вильність стратегічного курсу спілки на принципову зміну ролі Українського народу в якості повноправного власника держави, а не її безправного слуги. Цей курс був вироблений попереднім з‘їздом спілки, який відбувся у м. Києві 16 червня 2018 року. На ньому був констатований фактично безправний стан Українського наро-ду, який в умовах свого прогресуючого зубожіння в соціально неорієнтованій дер-жаві не в змозі ні на що впливати, тим більше - контролювати. На фоні декларацій статті 5 Конституції України про його засадничу роль в державі в якості Суверена, на практиці нинішня політична система, узурпувавши всю повноту влади, залиши-ла народ без головного - верховенства народного права, інституцій установчої влади, вчорашньої загальнонародної власності, ефективного народного контролю і навіть законодавчої ініціативи, конституційно закріпивши її в статті 93 виключно за Президентом, народними депутатами та Кабінетом Міністрів України.
В цій пострадянській перерозподільчій системі колективної безвідповідально-сті, де депутат і чиновник - фактичний господар і можновладець, а людина - слуга і підданий, - криється основна причина неуспіху державної незалежності, її економі-ки, сфокусованої на окремі приватні інтереси та корінь злиднів народу. Породжена нею безконтрольність і безкарність перетворила Україну із колишніх найбагатших і найперспективніших радянських республік на нинішню найбіднішу і найменш привабливу країну Європи з убогим сьогоденням і невизначеним майбутнім. І саме проти такої перспективи голосують пересічні українці.
Навіть чисельні потуги держави реанімувати чинну політичну систему через реформи «зверху», як і вікопомні спроби обох Майданів змінити її героїчним зусил-лям Українського народу «знизу», не тільки не привели до позитивних результатів, але й ще глибше занурили державу у вир корупції, лихварства і казнокрадства, а народ - у «пастку бідності». А головне - унеможливили національний розвиток, оскільки він потребує, передусім, зміни інституційної основи держави, а існуючу - покращити неможливо. І з об’єктивних, економічних, і з суб‘єктивних, політичних причин - адже нинішні можновладці і «нова еліта» в таких змінах не зацікавлені. Тому потрібен інший, інноваційний суб’єкт принципово іншого, справедливого і відкритого для всіх, - інклюзивного, розвитку. І лише сам Український народ тільки і може його створити із себе самого.
Для такого розвитку в нинішніх драматичних зовнішніх і важких внутрішніх умо-вах не обійтись без повної інвентаризації наявних ресурсів, засобів і можливостей, а також - без сучасної інклюзивної системи народного контролю за їх ефективним використанням в національних інтересах. Виходячи з такого розуміння, минулий з‘їзд спілки виробив стратегічний курс на принципове розширення самої КОНЦЕП-ЦІЇ НАРОДНОГО КОНТРОЛЮ. Це розширення сьогодні повинно починатись з контролю того, чи дійсно народну волю втілює представницька і виконавча влада, безконтрольно користуючись всіма ресурсами і можливостями держави, чи обслу-говує власний, приватний або партійно-груповий інтерес? І як найефективнішим чином змусити її слугувати народу і використати ці ресурси та можливості для сталого розвитку України за сучасних обставин, коли нагальною потребою для переважної більшості українців став не розвиток, а просте виживання ?
Розгромне для чинної влади обрання Президентом України Володимира Олек-сандровича ЗЕЛЕНСЬКОГО як символу СЛУГИ НАРОДУ повністю підтвердило вір-ність і своєчасність виробленого нами курсу. Водночас - дало велику надію на інше майбутнє і можливість принципових змін як на краще, так і на гірше - в цьому ОСОБЛИВІСТЬ ПОТОЧНОГО ІСТОРИЧНОГО МОМЕНТУ. А прийдешні парламент-ські та місцеві вибори стрімко підсилюють цю особливість і вказують на те, що ВСЕ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ. Однак, як старі, так і нові політичні гравці поки що налаш-товані на успіх у виборчих перегонах в рамках існуючої політичної системи і заданих нею старих «правил гри». Відтак, - на «гру» без гарантій ефективності управління державою. Проте, проста зміна облич і назв партій при владі не змінює політичної системи, не формує єдиної національної волі. На практиці - підміняє її приватним інтересом та партійно-груповим компромісом. І видає за політичну волю. НЕ ЗМІНИМ ЦЮ ВОЛЮ - НЕ ЗМІНИМ І ДОЛЮ.
«Щоб наша доля нас не цуралась» - необхідно змінити саму політичну систему. Проте через узурпацію представницькою гілкою всієї повноти влади в Україні зробити це коректно конституційним шляхом практично неможливо. Не веде до успіху і пряма протестна дія народу, як це продемонстрували обидва Майдани, бо її практичним наслідком кожний раз стає подальше збагачення окремих осіб та можновладців на фоні поглиблення зубожіння народу і злиднів громадян. Все, що в цих умовах пропонує уряд на сьогодні і перспективу - це слабке і невпевнене в собі нестійке зростання на межі рецесії.
Проте, для того, аби виборсатись з тієї «пастки бідності», у яку завела народ чинна політична система, необхідний інноваційний стрибок і мобілізація креативної енергії всього суспільства, і не імпульсна, короткочасна і стихійна, а постійна, стійка і системна. Відтак - потрібна нова інституційна НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА СТАЛОГО ІНКЛЮЗИВНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ, яка була б здатна підставити своє потужне плече підтримки нинішній державі в забезпеченні функціонування її економічної, соціальної і політичної сфер та стабільного хоча б помірного зростан-ня. Через гармонізацію взаємодії обох систем - державної, відповідальної за стабільне функціонування існуючого, та національної, орієнтованої на сталий інклюзивний розвиток, можливо неруйнівний для держави чином вже сьогодні принципово змінити ситуацію і створити необхідний простір та суспільну мотивацію для інноваційно-креативного стрибка у майбутнє.
Однак для такої зміни потрібна спільна громадянська воля та свідома, консолі-дована і легітимна суспільно-перетворча дія, правовою підставою для якої слугує ст. 5 Конституції України та Декларація про державний суверенітет України як засадничий право-установчий акт Українського народу. Проте, необхідною умовою цих конче необхідних змін є відповідна трансформація індивідуальної і суспільної свідомості, а також громадянське самовизначення українців як основа національ-ної єдності та сучасної ідентичності. Історично в Європі такими процесами опіку-вались громадські організації загальнонаціональної користі і політичні партії. А в Україні - ще й козацтво, яке в 16-18 сторіччях виконало не лише свою військово-оборонну функцію, але й, головне, - унікальну націє-творчу, суспільно-творчу, а разом з тим, і установчу державотворчу місію. На жаль, в сучасній Україні практич-но не існує таких громадських організацій, справжніх ідеологічних, а не маніпуляти-вних парламентських партій та й чисельні і роздрібнені нинішні козацькі організації далекі від тієї консолідованої ролі, які воно виконало в історії української держави.
Тому саме громадські організації, які опікуються народним контролем, по суті знаходяться найближче до того поля, де мала би зародитись така місія, хоча б, для початку, у свідомості людей. Власне, початок цьому процесу і заклав з’їзд спілки в попередньому році. Тоді вперше була публічно усвідомлена необхідність почати принципові зміни з себе - з переходу від інерційних і пасивних уявлень про народний контроль як функціональний, ресурсно-фінансовий, спрямований перед усім на корекцію, так би мовити, пристойності та антикорупційності поведінки дер-жави та її службовців. І це видавалось зрозумілим і нормальним для патріотичної і компетентної влади кращих, орієнтованих на національні інтереси і служіння укра-їнському народу. Служіння державі, яка не лише вміє дбайливо берегти національ-не багатство, але й ефективно його збільшувати та примножувати. А значить - креативної влади, здатної розробляти та втілювати в успішну практику адекватні глобальним викликам часу інноваційні моделі держави і державного управління. Моделі, які б відкривали простір життєвої самореалізації для всіх і кожного, а не зіщулювали його як «шагреневу шкіру» лише до уявлення про «ліфти» державної «вертикалі», які єдині ведуть «обраних» до «соціального корита».
Замість справжньої патріотичної національної еліти кращих за державне кермо цупко вхопилися спритні пристосуванці, налаштовані на «офшорний патріотизм». Це їхній, набутий досвідом пострадянської «прихватизації» новий «професіона-лізм» зводився не стільки до вміння «додавати і множити» для всіх, але головним чином - «віднімати і ділити», не забуваючи про себе. В результаті такої заміни «кращих» на «спритних» складне державне управління народним господарством України та її колись передовим науково-технологічним потенціалом в нових умо-вах децентралізованої ринкової економіки звелося до простої галузевої централі-зації бюджетно-фінансових потоків та незборимого прагнення депутатів і чиновни-ків ними «покерувати». За цих умов старі уявлення про колишній ресурсно-орієнт-ований народний контроль виявились абсолютно не реалістичними.
Ось чому ще рік тому ми дійшли висновку, що навіть теоретично такий контроль на рівні ПОВЕДІНКИ пострадянської держави не може бути ефективним навіть в принципі. Щоби змусити таку державу слугувати, а не грабувати народ, необхідно повноформатно контролювати її ДІЯЛЬНІСТЬ та справжні цілі і мотиви очільників та посадовців. А відтак, починати з аналізу і корекції ДЕРЖАВНОГО МИСЛЕННЯ, а значить - усвідомити нашу громадянську відповідальність за всю національну цілісність, і економічну, і політичну, і соціальну, і культурну, а передусім - духовну. Звідси - навчитись СТРУКТУРНОМУ та ІНСТИТУЦІЙНОМУ управлінню та контро-лю, набути нових знань і практичних навичок та вмінь. Почати з себе, з усвідом-лення необхідності переходу від ПАСИВНОЇ до ПРОАКТИВНОЇ стратегії СТАЛО-ГО ІНКЛЮЗИВНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ. Інноваційного розвитку за рахунок мобілізації невичерпного джерела творчої енергії Українського народу та нової креативної свідомості «БУДІВНИЧИХ МАЙБУТНЬОГО», а не простих «КОНТРО-ЛЕРІВ МИНУЛОГО».
Тому за рік, що минув, за активної участі нашої спілки в українському суспіль-стві, на базовому рівні територіальних громад були сформовані перші «точки росту» нової свідомості, а також почали накопичуватись перші паростки нових знань та практичних навичок відповідної громадянської самоорганізації. Сьогодні настав час зробити другий цілісний крок - використати історичні можливості НОВО-ГО ПОЛІТИЧНОГО МОМЕНТУ для практичної реалізації одвічної УКРАЇНСЬКОЇ МРІЇ та побудови вже сьогодні гідної звитяжного козацького минулого справжньої УКРАЇНИ МАЙБУТНЬОГО. Для цього, передусім легітимно активувати ті потенційні можливості установлення нових культурно-політичних форм суспільно-політично-го буття нації, які закладені в ст.5 чинної української Конституції.
Однак, зробити легітимним демократичним чином це можливо лише спільними зусиллями всього Українського народу. Цей шлях - не простий і вимагає багатьох усвідомлених практичних кроків. Однак навіть найдовша дорога починається з пер-шого кроку - з публічної пропозиції та практичної ініціації спільного творіння УКРА-ЇНИ МАЙБУТНЬОГО. З мобілізації необхідної для цього інноваційно-креативної енергії нації. З конструктивної будівничої, а не руйнівної для держави свідомої пря-мої дії. З її сучасної системної організації в рамках НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ СТАЛОГО ІНКЛЮЗИВНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ і належного в ній місця для ОНОВЛЕНОГО НАРОДНОГО КОНТРОЛЮ. В публічному започаткуванні цього процесу в українському суспільстві - ІСТОРИЧНА МІСІЯ нашого сьогоднішнього з’їзду.
Виходячи з вищенаведеного та усвідомлення такої високої місії, з‘їзд громад-ської спілки «Об‘єднання народного контролю України»,-
ПОСТАНОВЛЯЄ :
1. УХВАЛИТИ стратегічний курс на розвиток і практичне втілення сучасної ІННОВАЦІЙНОЇ КОНЦЕПЦІЇ НАРОДНОГО КОНТРОЛЮ УКРАЇНИ, виголошений у звітній доповіді Голови громадської спілки «Об‘єднання народного контролю України» Володимира Миколайовича ЯВОРСЬКОГО. Текст доповіді поширити для ознайомлення в структурних підрозділах спілки та подальшого розповсюдження в засобах масової інформації, політикумі і громадянському суспільстві України.
2. ПІДТРИМАТИ проектне бачення та орієнтовну архітектуру Національної си-стеми сталого інклюзивного розвитку України як публічну пропозицію громадської спілки «Об’єднання народного контролю України» та її практичний внесок в мобілі-зацію інноваційно-креативної енергії Українського народу і його відповідну грома-дянську самоорганізацію, для чого :
2.1. ПОГОДИТИСЬ з необхідністю формування НАЦІОНАЛЬНОГО ОРГАНІЗА-ЦІЙНОГО КОМІТЕТУ для скликання Установчого УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНО-ГО КОНГРЕСУ СТАЛОГО ІНКЛЮЗИВНОГО РОЗВИТКУ з метою легітимного започаткування демократичного процесу побудови НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ СТАЛОГО ІНКЛЮЗИВНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ.
2.2. ПРОГРАМУ ДІЙ по створенню Національної системи сталого інклюзивного
розвитку України - УХВАЛИТИ і покласти в основу пріоритетної діяльності громад-ської спілки «Об‘єднання народного контролю України» в 2019 році.
2.3. Текст проекту Заяви Національного Організаційного Комітету - УХВАЛИТИ.
2.4. Текст проекту Звернення Національного Організаційного Комітету до терто-ріальних громад і громадян України щодо скликання Українського національного конгресу сталого інклюзивного розвитку - УХВАЛИТИ.
2.5. Доручити керівництву спілки розробити план організаційно-технічних заходів з практичної реалізації цієї публічної пропозиції у суспільстві.
3. З метою негайного започаткування практичної реалізації суспільно-легітимно-го процесу демократичного формування Національної системи сталого інклюзив-ного розвитку України звернутись до новообраного Президента України, лідерів провідних громадських і партійних організацій та видатних політиків і лідерів громадянського суспільства з публічною пропозицією стосовно участі у створенні Національного Організаційного Комітету.